«Дмитро Коцюбайло зробив величезний внесок у боротьбу проти російської агресії. Дев’ять років його життя пройшли на війні. Його мужність, героїзм та професіоналізм відомі не лише бійцям його підрозділу, а усім захисникам України. За волю України він віддав найцінніше – власне життя», – йдеться в описі петиції.
Схожу пропозицію висловив й український правозахисник та військовий Масі Найєм.
«Паркову дорогу можна переіменувати у вулицю (шлях) Дмитра Коцюбайла. Вона йде прямо до Аскольдової могили, де Дмитро похований», – прокоментував військовий.
Да Вінчі
Дмитро Іванович Коцюбайло (позивний «Да Вінчі») – український доброволець, військовослужбовець, молодший лейтенант, командир 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі» Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Член Проводу національно-визвольного руху «Правий сектор».
Перший доброволець, якому присвоєно звання «Герой України» прижиттєво.
Російське вторгнення Дмитро з підрозділом зустріли на Донбасі, в лютому 2022 рота воювала поблизу Щастя на Луганщині.
7 березня 2023 року Коцюбайло загинув у боях за Бахмут. 10 березня відбулося прощання з Дмитром в Києві. Тисячі українців прощалися з Дмитром на Майдані.
Віддати останню честь прийшли президент Зеленський і вище військове керівництво України: головнокомандувач Валерій Залужний, голова розвідки Кирило Буданов, міністр оборони Олексій Резніков і бригадні генерали ЗСУ.
Дмитра було поховано на Аскольдовій Могилі.
Нагадаємо, щоб врятувати свого 7-річного друга, захисник Бахмута залучив танки, аеророзвідку та снайперів.
21 травня о 12:00 відбудеться відкриття виставки, присвяченої культурній спадщині європейських країн на Сході України. Експозиція розповідатиме про внесок бельгійців, французів, німців, британців та американців на зламі XIX – XX століть.
Виставка має на меті розповісти про історичну спадщину Маріуполя, Дружківки, Нью-Йорка та Лисичанська, збудованих промисловцями з європейських країн. Відвідувачі зможуть побачити стан архітектурних пам’яток до та після повномасштабного вторгнення Росії, а також дізнатися про їхню руйнацію.
Ця виставка також має на меті розвінчати міф про те, що розбудова одного з найбільших промислових регіонів України належить Радянському Союзу. Часто забувається значний внесок європейських інвесторів у заснування міст, розвиток промисловості та суспільного життя на Донеччині та Луганщині задовго до приходу радянської влади.
На відкритті виставки автор фільму “Євродонбас”, режисер-документаліст Корній Грицюк, проведе авторську екскурсію, розповідаючи про роботу з унікальними архівними матеріалами та процес зйомок фільму.
Виставка триватиме до 4 червня і буде доступна українською та англійською мовами. Місце проведення – Михайлівська площа, що розташована поблизу “Стіни пам’яті”. Ближче укриття можна знайти за адресою вул. Велика Житомирська 2а, що знаходиться в підземному паркінгу готелю InterContinental Kyiv.
Донедавна в Україні було понад 200 вулиць імені російського письменника Горького… Але жодної на честь його однолітки — української письменниці Людмили Старицької-Черняхівської. Чию доньку вбили совєти, а її замучили за те, що вона боролася з їхньою брехнею та будувала вільну Україну. Сьогодні в Україні 3 вулиці названі імʼям Старицької, про яку ми маємо знати більше.
ШоТам разом з проєктом «Стріткод» розповідає про людей, на честь яких названі наші вулиці.
Історія письменниці
Людмила Старицька-Черняхівська народилася 29 серпня 1868 року в Києві. Її батько — письменник Михайло Старицький, а мати Софія — рідна сестра композитора Миколи Лисенка.
У русифікованому Києві саме батьки прищепили Людмилі любов до української мови. Дівчина з дитинства складала вірші та казки, вивчала німецьку мову й історію. У школі подружилася з Лесею Українкою, яка згодом підштовхнула її перекладати тексти на українську. З 20 років перекладала твори світових авторів з німецької та російської в літературному гуртку «Плеяда».
Одружилася з лікарем-гістологом Олександром Черняхівським — родичем Михайла Грушевського. У 32 роки в них народилася донька Вероніка, яка теж стала поетесою та перекладачкою. Людмила стала співавторкою багатьох творів батька. Разом вони написали трилогію «Богдан Хмельницький».
Головна тема її творів — історична правда про Україну без перекручених московією фактів. Найяскравіші твори Людмили – «Жива могила», «Гетьман Дорошенко», «Іван Мазепа», «Розбійник Кармелюк».
1908 року Старицька стала членкинею Товариства Українських Поступовців — координаційного центру українських сил. Їздила до Сибіру, щоб організувати комітет допомоги українським полоненим і переселенцям.
У Першу світову працювала в шпиталі сестрою милосердя. Там навчала поранених української мови й історії. Таким чином Людмила готувала військо до Української революції. У 1917 році з падінням царату Старицька стала однією з засновниць Української Центральної Ради.
Розвиток культури
У ті часи Людмила зосередилась на розвитку українського кінематографа. Організувала кінематографічну секцію при УЦР, писала сценарії, займалася зйомками фільмів. Після поразки Української революції постало питання про еміграцію, – але Людмила залишилася в Києві.
Жінка продовжувала писати й організувала вдома літературний салон для письменників.
Початок репресій
1930 року її разом з чоловіком заарештували за нібито приналежність до Союзу визволення України. Судовий процес відбувався в Харкові в оперному театрі, й квитки на нього видавали, як на виставу.
Подружжя засудили до 5 років позбавлення волі, але влада продемонструвала «милосердя». Вирок замінили на умовний і вислали родину до Сталіно, де Людмила займалася перекладами.
У 1936 році подружжя повернулося до Києва, але за 2 роки на них чекав новий удар від більшовиків. Доньку Вероніку звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. Вона була дружиною німецькою банкіра, прожила з ним лише рік, але це стало приводом для затримання.
Вероніку розстріляли в Києві того ж року, коли винесли вирок. А до того на допитах НКВДисти над нею знущалися та катували. Людмилі про вбивство доньки не сказали, натомість збрехали, що відправили Вероніку в заслання. Людмила їздила до Сибіру та шукала свою Рону. Писала листи до сталіна, ворошилова, калініна.
У цей же час важко захворів згорьований чоловік Старицької та через рік помер. Людмила жила разом із сестрою в Києві до 1941 року, поки в її двері знову не постукали НКВДисти.
Смертельний вирок
Вчинили обшук, звинуватили в українському націоналізмі й антирадянській діяльності. Уже літніх сестер під конвоєм відправили «телячим» вагоном до Казахстану. 73-літня письменниця померла в дорозі. Конвоїри просто викинули мертву з вагона. Вона так і не дізналась, що сталося з її донькою…
А точна дата й місце смерті самої Старицької досі невідомі. У 2000 році в Україні вийшла перша збірка Людмили Старицької-Черняхівської «Вибрані твори».
Памʼять
Сьогодні в Києві, Черкасах і селі Лящівка на Черкащині є вулиці на її честь. Щоб про письменницю знали більше людей, проєкт «Стріткод» готує особливу табличку на її вулиці в Києві. Відсканувавши QR-код, ви знайдете цікаві та важливі факти про видатну українку Людмилу Старицьку.
Дізнавайтеся про Людмилу Старицьку-Черняхівську, яка вірила в Україну до останнього подиху!
Нагадаємо, що в Міністерстві оборони тестують електронну чергу в ТЦК та СП.
Також ми повідомляли, що стали відомі найпопулярніші вакансії в ЗСУ: кого шукають найбільше.
У Сумах стартував інформаційно-аналітичний проєкт “Спектри”, до якого можуть долучитися ветерани та цивільні особи. “Спектри” надає учасникам корисні ресурси, інформацію та аналітичну підтримку, сприяючи успішній інтеграції ветеранів у цивільне життя.
“Спектри” — це спільний інформаційно-аналітичний проєкт Українського ветеранського фонду та онлайн-медіа, який створено для підтримки ветеранів.
Метою проєкту є надання платформи для обміну досвідом та ідеями, що допоможуть ветеранам реінтегруватися у цивільне життя. “Спектри” прагне створити місток між ветеранами та суспільством через серію глибоких інтерв’ю, освітній контент, майстеркласи та інтерактивні сесії.
Кожна програма матиме свою унікальну тему та спікера, а гості разом з ведучими обговорюватимуть права, можливості, психологічну підтримку, реадаптацію, а також болючі питання та прагнення ветеранів.
Програма виходитиме щовівторка о 18:00 на YouTube-каналі “Мілітарний”.